Breaking news

Зеленський стає небезпечним, українська російська мова і перший рік після Путіна: 5 блогів тижня

Пропонуємо 5 найпопулярніших блогів цього тижня.

1. Минулого тижня влада привертала увагу союзників до російських військ на українських кордонах. Нашу стурбованість Захід сприйняв серйозно. Вважає, що нове військове вторгнення Росії в Україну можливе. І в цій ситуації Володимир Зеленський відправляється до Катару. Така поведінка Зеленського з точки зору дипломатії свідчить про те, що реальної загрози немає. Тепер нам просто не довірятимуть, коли ми будемо про неї говорити. Не можна кричати “вовки” і показувати, що сам тих вовків не помічаєш, вважає публіцист Віталій Портников.

2. Єдиний варіант стати успішною країною визнати раз і назавжди, що в Україні одна єдина мова українська. А всі спекуляції довкола “української російської мови” – це танці з бубнами, які призведуть не лише до посилення внутрішнього протиріччя в країні, але й до подальшої російської агресії. Національну ідентичність неможливо сформувати на основі різноманіття. Рано чи пізно це призведе до колапсу, переконаний політолог Віктор Таран.

3. Час, коли ми сміялись над Зеленським, схоже, закінчився. Він стає небезпечним. Мені Зеленський дуже нагадує раннього Путіна. Здається, що саме Путін є для нього певною рольовою моделлю, на яку він хоче бути схожим. Звідси і розповіді про заглядання у очі, про те, що саме він, Зеленський, зможе домовитися з Путіним. Бо Зеленський відчуває у ньому свого, бачить у ньому самого себе, але через кілька років, міркує письменниця Зоя Казанжи.

4. Поява Олексія Арестовича біля Зеленського не випадкова. Бо Арестович, відомий своїм талантом перевзуватись у повітрі та миттєво змінювати погляди на прямо протилежні, є втіленням української версії постмодернізму. Він ґрунтується на засновку, що у світі немає об’єктивної істини, що в ньому відсутні абсолютні цінності, але натомість людський всесвіт – це безкінечні інтерпритації, деконструкція, іронія та гра. Арестович ідеальне втілення ціннісної амеби: то він “український патріот”, а то космополіт, то він ревний “порохобот”, а то не менш ревний “зеленофіл”, вважає правник Геннадій Друзенко.

5. Уявіть собі перший рік після Путіна. Він же не вічний. Явного наступника у нього немає і не передбачається. Безліч правлячих банд не віддадуть владу представнику якої-небудь однієї з них. Буде як після смерті Сталіна і зняття Хрущова – колективне керівництво, з номінальною першою особою, головне достоїнство якого в тому, що інші не бачать в ньому загрози для себе. Однак незабаром неминуче почнеться війна павуків у банці, міркує соціолог Ігор Ейдман.