Breaking news

Що подивитися на Андрієвському узвозі: інструкція ідеальної прогулянки

Андрієвський узвіз – одне із найпопулярніших місць у Києві. Ця вулиця тягнеться лише трохи більше 700 м, але на ній компактно розташовані більше 20 пам’яток архітектури. На частину із них варто звернути особливу увагу.

Побудована у 1767 році на честь апостола Андрія Первозванного на місці, де він нібито поставив хреста, милуючись краєвидом та благословляючи ці землі словами: “Бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог спорудить багато церков”.

Андріївська церква має декілька цікавих особливостей.

Вона – чи не єдиний православний храм, який не має дзвіниці. Версій 2.

Перша пов’язана з апостолом Андрієм, до приходу якого тут нібито хлюпало безкрає море. Своїм благословенням він загнав його під землю і приспав. Дзвони можуть розбудити море – станеться потоп.

Друге пояснення – церква будувалася виключно для імператорської родини, скликати людей до храму на службу ніхто не збирався, тож і дзвони були не потрібні.

Ще одна цікавинка – це перша споруда Східної Європи, у оздобленні якої використовували декор з чавунного литва.

Цей замок звели на гроші купця і промисловця Дмитра Орлова. Ім’я автора проекту залишається невідомим, але через суттєву схожість будівлі на споруду Міністерства внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі архітектора Марфельда іноді Орлову закидають звинувачення у крадіжці креслень.

Будинок на 5 поверхів мав каналізацію, пічне опалення й велику льодовню у асфальтованому дворі. У прибудові з вулиці працювали м’ясний та бакалійний магазинчик “Андріївський ринок” і перукарня.

Ходять легенди, що у будинку живуть привиди, адже у негоду у кімнатах чулося моторошне завивання. Пізніше з’ясувалося, що дивні звуки видавали залишки труб, пусті пляшки та яєчна шкаралупа, вмуровані у вентиляційні колодязі. Нібито так робочі помстилися Орлову за неповний розрахунок з ними.

Але деякі чутки залишаються без пояснень досі. Наприклад про те, що іноді щось невидиме кусало жителів дому. За чутками, губернатор навіть наказав озброїти поліцію окропленими у святій воді кулями та чергувати ночами біля будинку. Одного привида вдалося поцілити, коли він вилетів з вікна. Після того, кажуть, усе припинилося.

У 1920-х роках будинок націоналізували і зробили комуналку. Історичні інтер’єри знищили. Нині будинок належить фірмі з іноземним капіталом, кінцевим бенефіціаром якої є громадянин США.

Це дерев’яний будинок, обкладений цеглою. Його побудували у 1890 році і він ніколи не належав Булгакову. Родина орендувала квартиру на 7 кімнат на 2 поверсі. Старшому синові Михайлу належала окрема кімната – кутова, з балконом. Тут він прожив 13 років.

Булгаков писав, що дім був “дивовижним”.

За радянських часів будинок втратить цю рису, перетворившись на звичайнісіньку комуналку. Тривалий час ніхто навіть не знатиме, що у ньому мешкав письменник, і що саме його описав як дім родини Турбіних у своєму романі.

Відкритий у 1991 році музей Булгакова нині має щонайменше 3 тис. експонатів, чимала частина яких особисті речі Михайла Опанасовича.

Це один з останніх старовинних дерев’яних будинків Києва. Він 2-поверховий, побудований на високому фундаменті, з просторим балконом на головному фасаді.

На його верхівці є різна дата 1989 рік. Але це рік реконструкції, а не будівництва. Будинок цей стоїть тут ще з кінця ХІХ століття. Колись він належав дворянці Чигринцевій.

Прапорщик Харківського драгунського полку Андрій Муравйов, зачарований київськими краєвидами, повідомив своєму другові Олександру Пушкіну про бажання залишитися у Києві назавжди.

Згодом викупив частину садиби на Андріївському узвозі та звів тут власний будинок.

Муравйов фанатично вивчав історію Києва, зібрав велику колекцію старожитностей, під розміщення яких виділив окрему кімнату у домі.

Найбільше прославився тим, що інвестував велику суму на капітальний ремонт Андріївської церкви та будівництво дренажної системи, яка б надійно охороняла її від підтоплення грунтовими водами.

Меценат став єдиним, кого удостоїли права бути похованим під стінами цієї церкви.

Піднімаючись угору, за Андріївською церквою можна повернути направо, на Алею художників. І не лише щоб подивитися роботи майстрів живопису. А й перепочити на оглядовому майданчику з альтанкою та лавочками.

Краєвиди заворожують, увесь Поділ – як на долоні.

Потрапити на майданчик можна і старими вузенькими сходами, що розташовані відразу за замком Річарда.

До топ-11 туристичних міст України увійшли Львів, Чернівці, Умань, Київ, Переяслав-Хмельницький, Харків, Чернігів, Одеса, Ужгород та Кам’янець-Подільський. Рейтинг склала американська телекомпанія.