Breaking news

Аваков не прогинався. Оточення Зеленського його не сприймало

Президент Володимир Зеленський не вчиться на помилках. Його опоненти мають одну перевагу – вищий спільний рейтинг. Єдиний кандидат від демократичних сил може скласти конкуренцію главі держави на майбутніх виборах. Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповідає політтехнолог Віталій Бала. Підбиваємо підсумки політичного сезону.

Політичний сезон завершився відставкою міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Експерти прогнозували, що він втримається на посаді до завершення президентства Володимира Зеленського. Чому пішов Аваков?

Рано чи пізно він мав піти. Єдиний і останній – хто не з команди Зеленського. Оточення президента, яке між собою бореться за доступ до “тіла”, не сприймало міністра. Бо вони мали прогинатися, вихваляти шефа. А Аваков цього не робив і добре почувався.

На відміну від інших членів Кабміну, Арсен Борисович має досвід. Розумів: якщо піде разом з урядом, на який скинуть весь негатив, не матиме політичних перспектив. Тому зіграв на випередження. Зеленський хотів, щоб він пішов. Аваков не пручався. Влада вважає це великим успіхом.

Відставка набрала 291 голос. Звідки така єдність у парламенті?

Голосів не було би, якби Аваков не погодився на відставку.

Цікаво було дивитися, як спікер Дмитро Разумков вів засідання. Комітет не рекомендував звільнення – мовляв, хай Рада сама ухвалить це рішення. Це була інтрига. Якби Разумков сказав “Прошу визначатися та голосувати”, то голосів не було би. Він це говорить, коли нема вказівки нардепам голосувати “за”. А він сказав “Прошу підтримати та проголосувати”. Так говорить, коли голосує сам.

Чим запам’ятається Арсен Аваков?

Усі питання стосовно резонансних справ із часом відійдуть на задній план. Його пам’ятатимуть як людину, яка захистила Харків від сепаратизму. Яка була одним із комендантів Майдану. Яка створила Національну гвардію. Швидше за все, у підручниках буде написано саме це. Плюси переважають мінуси. Хоча є багато питань.

Ситуація, коли Офіс президента виконує функції Кабміну, даватиме збої. Серйозний дзвіночок буде восени

Попри прогнози на посаді залишається прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Є відчуття, що він виконує представницьку функцію. А керує президент. Як довго ця модель управління країною може протриматися?

Вона вже дає збої рейтинг Зеленського падає, більшість українців йому не довіряють. Перший рік йому вдалося стояти осторонь і всі негаразди проходили повз. Зараз це вже починає асоціюватися з Зеленським. Усе, що після відставки Авакова буде творитися в МВС, більшою мірою стосуватиметься Зеленського, ніж нового міністра Дениса Монастирського.

Ситуація, коли Офіс президента виконує функції Кабміну, даватиме збої. Серйозний дзвіночок буде восени, коли зростуть тарифи. Влада спробує перекинути відповідальність на місцеву владу. Але політичні опоненти не дадуть відкрутитися. Це битиме по Банковій, яка фактично підібрала під себе всю владу.

Для чого це Зеленському?

Це не його ідея. Так ведуть себе випадкові люди у владі. Трамп, який випадково став президентом, ледь не розколов США. Путін теж випадкова людина, яку політики свого часу вирішили поставити прем’єром. Лукашенко директора радгоспу. Ці люди живуть іншими категоріями і цінностями. Не розуміють, як працює система.

Зеленський хоче залишитися при владі. Колись казав, що йде на один термін, що на державних дачах мають жити діти. Тепер “накосив” більше за інших. Набирає владу, щоб ліквідувати найменшу загрозу конкуренції.

Вони не знають історії і не бачать, що відбувалося зовсім недавно. В Україні вже двічі громадяни показали, що не терпітимуть президента, який робить щось не те. Можливо, Зеленський буде першим президентом, який сяде в тюрму.

Триває криза з Конституційним судом. Відсторонений президентом голова Олександр Тупицький бореться за посаду. Днями Верховний суд скасував указ Зеленського про його відсторонення. Така ситуація була у Віктора Ющенка з суддею Сюзанною Станік. Вона двічі вигравала суд, поновлювалася на посаді. Чим може завершитися ситуація з Тупицьким?

Щодо Сюзанни Станік були переговори, дійшли домовленості і вона пішла. Зараз не знаю, чи вони хочуть переговорного процесу. Щодо Тупицького перейшли на особистісне у квартирі проходив обшук, коли там були діти. Не знаю, чи він готовий домовлятися.

Судді Верховного суду не розуміють, що це веде до руйнації України. Чи не стане зараз Верховний суд мішенню команди випадкових людей? Для команди Зеленського навіть Конституція не є перешкодою. Згадаймо розпуск парламенту цей Конституційний суд визнав тоді його правомірним, що насправді не так.

Президент публічно говорить, що Німеччина і Франція нам не допомагають, а Байден програв, бо погодив “Північний потік – 2”

Після рішення Верховного суду на сайті президента з’явився великий допис. Там була фраза “Нема сумнівів, що Верховний суд практично очолив спротив частини суддівського корпусу фундаментальній судовій реформі”. На скільки такі коментарі доречні на сторінці глави держави?

Сценаристи, пишуть усе, що їм приходить у голову. Президент публічно говорить, що Німеччина і Франція нам не допомагають, а Байден програв, бо погодив “Північний потік – 2”. Триває дебілізація української політики. Складні проблеми намагаються вирішити простими рішеннями.

Якби найближчим часом відбулися президентські вибори, то 29,1 відсотка виборців проголосували б за чинного главу держави. За Петра Порошенка 13,4 відсотка. Далі йдуть Юрій Бойко і Юлія Тимошенко. Така розстановка сил тримається давно.

Це серед тих, хто визначився і прийде на дільницю. А з загальної кількості набагато менше.

Коли роблять соціологію Зеленському, там нема Разумкова. Натомість багато імен з табору його опонентів. Розтягують електорат, тому результати опитувань є досить умовними.

За рахунок чого тримається Зеленський?

Зараз йому опонують ті, проти кого боровся під час кампанії Порошенко, Тимошенко, Бойко. У Порошенка найбільший антирейтинг. Теоретично найбільшу конкуренцію Зеленському могла би скласти Тимошенко, але у неї великий політичний шлейф. Має вдатися до серйозних технологічних кроків. Непогано може вийти на темі ринку землі. Але на тому ж полі працює Порошенко, частково Гройсман, частково Ляшко. Їхні рейтинги в сумі більші, ніж у Зеленського. Свого часу Тимошенко поступилася Ющенку і разом дали бій Януковичу. Але демократи об’єднуються, коли вже вивели народ.

Реально проти Зеленського ніхто не бореться. Його рейтинг падає. За рахунок помилок влади підіймаються рейтинги опонентів.

Разумков може забрати частину виборців Зеленського

Чи мають шанс Петро Порошенко і Юлія Тимошенко позмагатися на наступних парламентських і президентських виборах?

У Порошенка непроста ситуація через плівки Медведчука. І великий антирейтинг. Якщо він на рівні 75 відсотків, то на виборах 30 ніколи не набере.

Достатньо високий антирейтинг і в Юлії Тимошенко. Але вона на другому місці. Щоб поборотися за перше, “закляті друзі” мали б об’єднатися.

Інший варіант Разумков може забрати частину виборців Зеленського. Тоді той, хто виходить на друге місце, матиме шанси. Це моделювання на основі умовних даних.

Зеленський не виконує обіцянок. Його команда маніпулює ними. Як приклад не виселився з державної дачі. Чому це не позначається на рейтингах?

Він і вся команда живуть у понятті виборчої кампанії. Не займаються реальною політикою, а вирішують свої питання. Дивляться на соціологію – що турбує людей, і роблять про це якісь заяви. Це імітація дій. З останніх боротьба з олігархами. Не розуміють, що це питання в порівнянні з можливістю заплатити комуналку нівелюється. Люди кажуть, що за останні роки тарифи стали вдвічі більшими.

Зеленський намагається зліпити з себе диктатора. Але не читає книжки, тому не розуміє, що диктатура можлива за двох умов. Або має бути підтримка, яка була у нього на виборах, – 73 відсотки. Або треба будувати концтабори, знищувати незгодних. Ні першого, ні другого вони робити не здатні.

Чому в нашій політиці не з’являються нові лідери?

У політику йдуть пристосуванці. Це політичні поліцаї – щоб вижити, вони готові на все. Беремо партію “Голос”. Люди скористалися рейтингом Вакарчука. Інакше не потрапили б у Раду. Говорять красиві слова і домовляються з Банковою.

В Україні немає політичної еліти. Під час Революції гідності я трьом лідерам Майдану говорив: ваше завдання створити систему, щоб ви стали перехідним етапом. Зайшли на нових цінностях і підготували людей. Але коли вони отримали владу, вирішили, що це назавжди. Нема самопожертви, нема справжнього патріотизму.

Еліта у кризові моменти ставить інтереси держави вище за особисті. Можемо побачити, як у момент економічної кризи діють інші країни. У нас з економікою і пандемією повний провал. А ми підвищуємо податки, щоб наповнювати бюджет, замість того, щоб зменшувати їх і створювати умови.

Зеленський виявився набагато гіршим за тих, кого критикував. Такий самий, але у квадраті

У цьому є ознаки політичної кризи?

Звичайно. Це недовіра. Почалася за Ющенка він мав побудувати нову систему управління країною. У 2004 та 2013 роках боролися світогляди. Перемагала світла сторона, яка виступала за нове, сучасне. Але до влади приходили люди, які лише говорили нові речі, а жили за старими уявленнями. Щоб вирішувати складні питання, потрібно приймати складні рішення. Часто непопулярні, неприємні.

У нас не було лідера, який міг би зібрати команду і бути політичною парасолькою для добрих речей. Люди повірили, що таким є Зеленський. Але він виявився набагато гіршим за тих, кого критикував. Такий самий, але у квадраті.

Де шукати лідера, який представляв би інтереси активної частини суспільства?

Це еволюційний шлях. Дві революції не дали плодів. Це має бути новий політичний проєкт із людей, які мають свої гроші, є незалежними від різних фінансових груп. Вони долучать до команди тих, хто має довіру. Або знову станеться якийсь катаклізм.

74,2 відсотка українців не довіряють партіям. Чому більшість із них попри державне фінансування залишаються політичними проєктами?

У нас практично нема класичних політичних партій. Проєкти взяли у політичних партій одне боротися за владу. У нас понад 300 партій. А програми багатьом писали одні політологи. Я будував би політичну програму не з точки зору ідеології ХІХ-ХХ століття, а з точки зору нагальних проблем. Тому популістичні партії завойовують багато голосів. І Зеленський так вийшов.

Хто з партій із непрохідної частини рейтингів може увірватися в лідери?

Якщо Володимир Гройсман займеться партійним будівництвом, вибудує структуру по Україні, у нього є найбільші шанси пройти у парламент. Якщо ситуація погіршуватиметься, можливість проскочить харизматичний популіст Олег Ляшко.

Ігор Смешко це аномалія. 2019-го у нього були шанси, але у парламент не зайшов. Також шанси були а Анатолія Гриценка.

Пішов Вакарчук і бачимо, що сталося з “Голосом”. Рейтинг Садового просів до побачення партії “Самопоміч”

Недавно “Батьківщині” виповнилося 22 роки. Політична сила і Юлія Тимошенко мають стабільний рейтинг. Чи є майбутнє у партії з іншим лідером?

“Батьківщина” має стабільну підтримку завдяки рейтингу Тимошенко. Це партія лідерського типу, як і всі інші. Пішов Вакарчук і бачимо, що сталося з “Голосом”. Хотів грати політичного вар’ята Андрій Садовий – відправив “Самопоміч” у парламент. Це вистрілило. Але всі орієнтувалися на Садового, у нього тоді був хороший рейтинг, сподівалися, що може піти у президенти. Його рейтинг просів до побачення партії “Самопоміч”.

Одна партія, яка більш-менш тримає електорат без лідера, – це колишня Партія регіонів. Янукович відійшов, лишилися соратники. У них електорат проросійський. Цю нішу тримають. Але навіть поява віртуального Шарія змішала їм карти. Поява на цьому електоральному полі харизматичного лідера може звести нанівець їхній рейтинг.

Поки люди голосують за перший номер, у нас будуть партії лідерського типу.

Якщо партія програє, лідер має дати дорогу іншим. Порошенко із найбільшим антирейтингом на цьому етапі стримує рейтинг “Європейської солідарності”. Якби виставили іншу кандидатуру на лідера, це спрацювало би.

Чим показова ситуація у партії і фракції “Голос”? Які у них перспективи?

Не бачу ніяких. Партія лідерського типу. Політтехнологи, які готували партію на вибори, грамотно все зробили, аби отримати результат. Але він був короткостроковий. Вакарчук вийшов. Ні Ярослав Железняк, ні Кіра Рудик не мають політичного майбутнього.

Скоро річниця “вагнергейту”. Володимир Зеленський визнав, що так звана “операція по вагнерівцях” справді готувалася й він говорив про них з Олександром Лукашенком. Це називають державною зрадою. Хто має розставити у цій справі всі крапки над “і”?

Це може зробити тільки наступна влада, яка не матиме стосунку до нинішнього керівництва країни. І зробити це треба обов’язково. Щоб люди, які зірвали операцію, були покарані, щоб наші розвідники і спецпризначенці знали, що більше ніхто не дозволить собі такого витворяти.

Чи варто сподіватися на тимчасову слідчу комісію Верховної Ради?

Жодна комісія не дала результату. Ми копіюємо такі речі в західних країн. У фільмах бачимо, як комітет Конгресу США викликає директора ЦРУ і вичитує, потім ФБР бере під руки і виводить його. У нас так не працює.

Петиція за звільнення Татарова має набрати мільйон підписів

Петиція про звільнення заступника керівника Офісу президента Олега Татарова набрала понад 25 тисяч підписів. Як Зеленському правильно вийти з цієї ситуації?

Він уже вийшов. Сказав, що Татаров професіонал.

На місці ініціаторів петиції я запустив би її знову, щоб набрати мільйон підписів. Ці цифри змусили би владу щось робити. Тут кількість може перейти у якість. Як було на Майдані. Збиралися кілька тисяч нічого не було. Потім вийшли сотні тисяч.

Для чого Зеленському Татаров?

За нього тримається людина, яка його запросила, а Зеленський їй довіряє.

За цей рік Андрій Єрмак став номінальним віцепрезидентом, хоч такої посади в Україні немає. Його заяви публікують на рівні новин від Зеленського. Із чим пов’язаний ріст впливу Єрмака?

З особистою довірою. Але для Єрмака це закінчиться погано. Навіть на засіданнях РНБО по праву руку від Зеленського сидить Єрмак, за ним – секретар Ради нацбезпеки. На міжнародних зустрічах спершу Єрмак, а за ним міністр закордонних справ. Це нонсенс. Тільки три людини можуть підписувати міжнародні договори: президент, прем’єр, міністр закордонних справ.

Це все виглядає неприйнятно. Цікаво, чи дозволять у США, щоб глава Офісу сидів на місці міністра закордонних справ. Нас це виставляє негарному світлі. Яскравий приклад аксіоми чим слабший керівник, тим більше його оточення перебирає на себе функцій.

Команда президента почала вводити санкції проти олігархів через Раду нацбезпеки й оборони. Цей спосіб виправдовує себе?

Ні. Це дискредитує РНБО. Перше їхнє рішення щодо каналів Медведчука це було те, чим має займатися Рада. Для решти є правоохоронні органи. На жаль, РНБО стало інструментом боротьби з політичними опонентами.

За яких умов боротьба з олігархами і зрадниками буде успішною?

Коли це робитимуть за законом. Треба, щоб запрацював Антимонопольний комітет. Тоді через рік-два половина олігархів втратять свій статус. Коли АМКУ забере у них монопольний доступ до надр, усе зміниться.

Давайте поставимо оцінки за ефективність роботи президенту, Верховній Раді, уряду в Офісу генпрокурора.

На це відповідь дає соціологія. Підтримка президента впала удвічі це задовільно. Щодо інших незадовільно. У них мінусова довіра. Для трійки потрібно, щоб довіряли хоча би 30 відсотків.