Breaking news

“Аналітики Пентагону розглядають різні варіанти закінчення війни. У жодному з них Україна не програє” – публіцистка

Російське суспільство накачане пропагандою власної величі. Але коли російські солдати приходять в українські села, розуміють, що величі немає. Успішна Україна це загроза їх світобудові. Наша перемога змусить росіян перекинутися на вбивства одне одного. Про це в інтерв’ю розповіла психологиня, публіцистка Лариса Волошина.

Світ шокований злочинами росіян в Україні. Це викликає важкий емоційний стан. Що робити, щоб зменшити стрес?

Цікавість і зануреність, співпереживання є частиною людської природи. Виживання виду важливіше за виживання однієї особини, з точки зору природи. Саме тому у разі нападу на плем’я чи групу люди відчувають потребу кинутися у боротьбу. В психології це називається альтруїстичною поведінкою. Коли людина не думає про себе, нехтує власною безпекою заради порятунку іншого. З цим пов’язаний феномен, коли люди у безпеці відчувають провину. Про неї навіть говорять волонтери, які займаються допомогою українській армії. Це інстинкт виживання, який змушує нас цікавитися ситуацією та реагувати на неї. Але цей механізм спрацьовує всупереч власній безпеці. Тому якщо вам не потрібно читати чи бачити подробиці краще цього не робити. Для того, щоб усвідомлювати масштаб трагедії, достатньо знати загальну інформацію.

Особисті історії жертв емоційно заряджені. Вони потрібні для слідчих, документалістів

Особисті історії жертв емоційно заряджені. Вони потрібні для слідчих, документалістів. Ми занурюватимемося у них після війни, коли зможемо плакати і горювати. Зараз ви асоціюєте себе з жертвою і втрачаєте сили. Ви не можете уявити, що людина пережила. Необхідно бути на місці захисника жертви, якого вона у той момент не мала. Коли ми приймаємо людей і робимо пожертви на армію ми саме у такій ролі. Якщо ви емоційно поставили себе на місце жертви, то ви не здатні давати відсіч і надавати допомогу. Можна спробувати знайти того, кому потрібна допомога. Для вас долучитися до допомоги представників нації продуктивніше, ніж плач за тим, хто помер. Ми з окупантом розрахуємося. Зараз треба казати собі: “Я маю вижити, щоб перемогти”.

Треба ходити у кафе, магазини, доглядати за собою, якщо і є можливість, до тих закладів, які передають гроші військовим. Тому що війна спрямована на те, щоб позбавити нас життя. Маємо пручатися цьому. Чим більше у вас буде сил та емоційного здоров’я, тим корисніше буде для виживання нашої спільноти.

Через всі ці факти у людей накопичується злість, відчуття безсилля, приреченості, у когось провина. Що робити?

Коли ви відчуваєте провину та безсилля від таких історій треба їх відкласти на потім. При відчутті провини треба загадати, що це лише інстинкт виживання. Він сформувався на початку історії людства. Коли найбільшою загрозою були хижі звірі. Але треба нагадати на нас напав не лев. Це сучасна війна. Кожен, хто збирає гроші, надає допомогу, зустрічає біженців, робить репости уряду та Генштабу – надає набагато багато користі. Також треба нагадати, що під час будь-яких бойових дій відсоток виживання у війську набагато більший, ніж серед мирних мешканців.

Російська навала спрямована на те, щоб зруйнувати нас як сучасну націю. Тому навчання дитини це її спротив

Ще одна проблема підлітки, які зляться і ненавидять агресора. Вони не думають про навчання, занурюються у новини. Гнів на ворога це здорова реакція. Краще битися, ніж складати руки. Але треба пояснити дитині, що навчання це вклад у перемогу. Російська навала спрямована на те, щоб зруйнувати нас як сучасну націю. Тому навчання дитини це її спротив.

Як розпізнати такий важкий емоційний стан і визначити, що щось не так?

Ми зараз всі знаходимося у травматичній ситуації. Проживання травми починається з гніву. Якщо ви його відчуваєте, то не треба у собі це душити. Гнів на агресора, а не сусіда чи себе. А далі наступає механізм сублімації як я можу відіграти агресію, що я можу робити? Допомагати людям, зокрема.

Накопичення невисловленої агресії це небезпечно. Можна писати гнівні листи Путіну. А потім знищити їх. Побити посуд чи пляшки. Для людей, що знаходяться в окупації, які не можуть публічно висловив свій гнів, можна порадити взяти рушника чи ганчірку. Закритися у безпечному місці і викручувати її, як роблять із випраною білизною. Треба вкласти всі зусилля, напружити плечі, спину. Наче ви душити загарбника. А за кілька хвилин розслабитися. Таким чином ви звільните весь адреналін, який виробляється в організмі. У жодному разі не можна карати себе, не ховати гнів. Мовляв, бути злим це погано. Зараз це не працює.

У багатьох людей близькі знаходяться в окупації. Як їм зменшити емоційне навантаження на себе?

Не треба перечитувати історії катувань і згвалтувань, знищення мирних мешканців, проєктування цих новин на своїх рідних. Замість цього спробуйте увійти у роль захисника шукати можливості вивезти рідних.

Для військових безпечніше воювати там, де немає мирних мешканців. Ви спрощуєте ведення бойових дій і рятуєте їм життя

Треба докладати зусиль, щоб покращити власну безпеку. Якщо є повідомленні, що треба евакуюватися, то краще це зробити. Справа навіть не у жахливих історіях. Треба сказати собі, що для військових безпечніше воювати там, де немає мирних мешканців. Ви спрощуєте ведення бойових дій і рятуєте їм життя. Це не втеча і страх. Це ваша участь у боротьбі.

Багато хто сам знаходиться в окупації. Що їм можна порадити з точки зору психології?

Найкращий варіант виїхати. Якщо не виходить, то треба сховатися якомога глибше. Видалити месенжери. Подумати тверезо, як себе рятувати. Не співпрацювати з ворогом. Постаратися менше виходити на вулицю. Чекати на порятунок та визволення. Бо ситуація не фронтах змінюється українська територія буде звільнена, але потрібен час. Не треба вступати у суперечки з окупантами. Якщо ви не є силами спротиву, яких готувала Україна, то не треба аматорськи партизанити. Тому що ви наражаєте на небезпеку себе та інших людей. При цьому, слідкуйте і запам’ятовуйте тих, хто пішов на співпрацю з росіянами. Тих, хто був наводчиком, здавав патріотів. Це також питання виживання нашої спільноти.

Нам всім подобається, коли українці виходять із прапорами проти танків

А ті люди, що виходять на акції протесту в тимчасово захоплених містах?

Вони герої. Нам всім подобається, коли українці виходять із прапорами проти танків. Але якщо люди не готові до такого, то краще від них цього не вимагати. І навіть якщо українці цього не роблять, це не значить, що вони не пручаються. Не значить, що вони сприймають ситуацію як належне.

Бути свідком подій та вижити це вкрай важливо для покарання злочинців. Не змушуйте людей виходити на вулиці у шаленій небезпеці, якщо вони не готові. Божевілля сидіти у безпеці і нав’язувати людям бажання ризикувати життям заради того, щоб потім постити красиві фото. Набагато важливіше людям в окупації розповсюджувати безпечні і захищені канали, де можна повідомити СБУ чи військових розташування ворожих сил.

Ми досі під ударом агресора. Наша психіка намагається мобілізуватися, відкинути емоції

Як бути людям, що втратили близьких? Тим, у кого родичі зазнали тортур? Є якісь загальні практики, які можуть допомогти?

У цих людей спрацьовують інші механізми. Їм потрібно звернутися до спеціаліста. Потрібно пройти стадії горювань. Вони якраз є жертвами, навіть якщо щодо їх родичів чинили звірства, а не щодо них самих. Їм треба відпустити травму, а це довгий і болісний процес. Краще робити це зараз за допомогою спеціалістів. Є багато безкоштовних служб. Багато хороших психологів практикують підвішені консультації коли їх клієнти платять за прийом для інших людей.

Ми досі під ударом агресора. Наша психіка намагається мобілізуватися, відкинути емоції. З іншого боку не проживши горе людина може увійти у важкі психологічні стан як депресія, ПТСР.

Багато українців відірвані від родин. Що можна порадити їм?

Треба розуміти, що ми повернемося після перемоги. Аналітики Пентагону говорять, що є різні варіанти закінчення війни. У жодному з них Україна не програє. Якщо ви за кордоном, то нагадайте собі, що ви так допомагаєте військовим. Ви не змушуєте їх корегувати плани. Ходіть на акції протесту. Готовність боротися за свою країну вражає європейців. Це допомагає добитися поставок зброї.

Є жінки, які вивезли дітей за кордон, а їхні чоловіки – на фронті. Треба розуміти, що тим самим ви їм допомагаєте. Тому що той чоловік буде вільніший і спокійніший у бою, якщо знатиме, що сім’я у безпеці.

Для нападника важливе не сексуальне задоволення, а відчуття влади над жертвою

Сотні українок зазнали зґвалтувань. Як далі жити з цим?

Зґвалтування під час війни відрізняється від цього злочину у мирний час. Це злочин влади для нападника важливе не сексуальне задоволення, а відчуття влади над жертвою. На війні це загострюється. Загарбники ґвалтують, тому що так метафорично каструють наших військових. Щоб показати, що ті не можуть захистити наших людей. Дуже часто це роблять у присутності чоловіка чи дитини саме з цієї причини. Нападник насолоджуються насильством не над жертвою, а над країною, яку він прийшов загарбати.

Поради, як врятуватися зробити вигляд, що ви не сповна розуму чи обпісяти себе працюють у мирному житті. Але не під час війни. Одна порада виживіть. І не розраховуйте на те, що загарбники висловлюватимуть співчуття. Покора не врятує життя якщо є можливість, то треба тікати. Тому що на війні після зґвалтування часто відбувається знищення людини. Бо вона вже об’єкт їх помсти Україні.

Жертви зґвалтувань на війні часто не можуть спрямувати гнів на агресора

Як діяти далі?

Потрібна допомога психолога. Ви зробили все, щоб вижити. Цього достатньо. Далі треба проробляти травму зі спеціалістом. Жертви зґвалтувань на війні часто не можуть спрямувати гнів на агресора. Бо сам факт виживання полягає в тому, що перестали відчувати. Коли все закінчилося, здавалося би можна злитися на злочинця, але вони не можуть. Якщо ви відчуваєте сором, ви заморожені, ваші почуття спрямовані на себе, то вам треба до спеціаліста, і випустити агресію проти конкретних нападників. Ви маєте повне право ненавидіти їх.

Ця рана ніколи не загоїться. Пам’ять нікуди не піде. Якщо сховати спогади, то це потім повернеться відлюдкуватістю, неспроможністю довіряти людям і собі. Тому треба відпускати гнів і відновлюватися.

Наскільки довгою може бути травма у часі? Що робити, що її зменшувати?

Все залежить від того, як ми пророблятимемо травму. Наприклад, для євреїв великою травмою був Голокост. Але народ Ізраїлю пережив її. Ознака, що я прожив травму я перестав бути жертвою. Важливо не ставити себе на місці жертви, тому що це не ваше місце. А для самої жертви важливо відчути, що в якийсь момент вона стане воїном. Треба зрозуміти, що ви зможете піднятися і не дасте загарбнику зруйнувати своє життя.

У Росії Путін пробудив чорне і приховане зло

Чому жінки окупантів кажуть своїм чоловікам гвалтувати українок? Чому вони крадуть техніку, речі, навіть ношену білизну, можливо, мертвих людей?

У Росії за період путінського режиму відбувся процес дегуманізації суспільства. Одягати чужі труси мало би бути гидко. Або вдягти на свою дитину ті речі, які вкрадені у загиблої дитини. Це ніби одягти на себе чужий біль. Але росіяни цього не помічають.

У Росії Путін пробудив чорне і приховане зло. Востаннє таке було у 1917-му році. Коли очевидці розповідали про гіпертрофоване насильство. Це те, що чекає Росію у майбутньому. Вони сподіваються, що впаде економіка і тоді вони розпочнуть перебудову і відродження. Жоден 1991-й рік вони не заслужили. Тільки 1917-й. Тому що коли російське суспільство, в якому пробуджена вся чорнота, усвідомить свою поразку та що їм доведеться платити по рахунках, вони спрямують всю свою злобу один на одного. Не підуть у Кремль, а кинуться на своїх сусідів. Хвиля крові повториться, їх країну колотитиме кілька років.

Росіяни не віддадуть нам території і людей, яких захопили

У російській культурі за вісім років війни часто лунала риторика про прощення, дружбу та мир. Як працює ця пропаганда?

Казали, ніби припинення війни залежить від бажання України. Але нам не залишили вибору. Ми можемо або битися, або померти. Це видно на прикладі Бучі. Такі ж самі масові страти відбувалися не території окупованого Донбасу та Криму. Тільки більш таємно. Вони хочуть “приєднати” до себе Херсон та Маріуполь, але вбивають людей. Говорять про захист так званих ЛДНР, але женуть чоловіків на смерть. Для того, щоб виявити вогневі точки. Вони називають їх “братами”. Страшно уявити, як вони поведуть себе там, де вважають, братів немає.

Росія вимагала нашої покори, скласти зброю. Коли казали, що від цього залежить мир, то вони не просто брехали. Вони всіх колективно наражали на небезпеку. Про яке перемир’я можна говорити? Росіяни не віддадуть нам території і людей, яких захопили. Це мир, щоб вони залишилися на захоплених землях і безкарно чинити злочини. Перемир’я у даному випадку тільки потворство злочинам проти українців.

Російські загарбники дивуються хорошому життю українців. Звідси може рости ненависть до нашої країни?

Росіяни ненавидять всі народи. У них діє абсолютно нацистський наратив. Вони накачані пропагандою власної величі. Але приходять у наші села і розуміють: в чому велич, якщо у них у багатоповерхових будинках немає туалету? А у нас у кожному селі асфальт, всі комунікації, техніка. І люди на все це заробляють своїми руками. Ми своїм існуванням суперечимо їх бреду про якусь унікальність. Вони намагаються знищити все те, що нагадує про власну бідність. Їх вибір продовжувати вважати себе великими, і тоді знищити нас. Або усвідомити власну ницість і почати вибиратися з дна. Це важка праця, яка має початися з думки в якому лайні вони живуть.

За людиною, яка любить Пушкіна і Росію, може стояти іноземний шпигун

Серед українців виявилися зрадники та колаборанти. Як нам до цього ставитися?

Один з тих, хто говорить, що на Київ треба скинути ядерну бомбу це колишній нардеп Ілля Кива. Місцеві колаборанти дають списки українських активістів і родин військових. Таких людей не можна брати на роботу. За людиною, яка любить Пушкіна і Росію може стояти іноземний шпигун.

Нам потрібне очищення влади від колаборантів. Якщо людина претендує на державну посаду, роботу судді, поліцейського, хоче доступ до зброї та державної таємниці, то має пройти перевірку.

У Пентагоні кажуть, що війна може тривати мінімум до кінця року. Як довго українське суспільство може витримувати це навантаження?

Перші тижні вони наступали скрізь. ДРГ ловили навіть у Львові. В якийсь момент фронт стабілізувався. Ми чітко розуміємо, де є тил. Звісно, залишається загроза ракетних ударів. Але інтенсивність війни вже змінилися. І ситуація більш прогнозована. Звучить сирена йдемо у бомбосховище. Так живе Ізраїль, і ми можемо. Здатність наступати у Росії впаде і ми звільнимо ще більше територій. Нам нададуть системи протиповітряної оборони і в міста прилітатиме все менше бомб і ракет.

За кілька місяців росіяни вже нікуди не зможуть наступати і ми їх вибиватимемо. Рано чи пізно ми десь зупинимося там буде лінія фронту, окопи. Там триматимуть росіян. І так триватиме до остаточної поразки Росії. Коли вона зможе витримувати цю лінію фронту, бо там почнуться проблеми всередині. Це буде період, коли ми зайдемо у Крим і Донбас, який росіяни не зможуть тримати. А Росія відбиватиметься від численних озброєних банд та сепаратистських рухів всередині себе.